У відвертому інтерв’ю «Футбол 24» знаменитий вболівальник Динамо та амбасадор УПЛ розповів про стосунки із Ярмоленком і Зозулею, шароварщину укрфутболу та Джареда Лето, якого ледь не віддубасили «Родичі».
Ми зустрічаємося із Олександром Ярмаком у ресторані одного з львівських готелів. Репер приїхав, щоб дати вечірній концерт з нагоди 5-річчя своєї творчої діяльності, а також презентувати новий альбом RESTART.
Йому лише 25 років, проте він на слуху вже давно. Наприклад, кліп ЯрмаКа на пісню «Сердце пацана» у 2013 році набрав найбільшу кількість переглядів серед російськомовних відео на YouTube, а за версією порталу «Новий Реп» переміг в номінації «Відео року».
А ще наш герой підтримує Динамо і зізнається, що «з дитинства» – за дортмундську Борусію. Все просто – за «джмелів» віднедавна виступає його приятель Андрій Ярмоленко.
«У перерві Хацкевич стоїть у роздягальні із кулеметом»
– Олександре, відомо, що ви топите за київське Динамо. Камбек проти Партизана дивилися?
– Ні, не дивився. Ми готувалися до концерту, тому не встигли на трансляцію. Знаю, що перемогли, але пропустили 2 у першому таймі, і лише потім почалися відіграватися. Оцінюючи останні матчі, складається враження, що у перерві Хацкевич стоїть у роздягальні із кулеметом.
– Є ж іще Олег Романович…
– От! Мені здається, що Лужний ці питання і вирішує (Усміхається).
– Що вам не подобається у теперішньому Динамо?
– Мені не подобається вся команда із Хацкевичем – це по-перше. Світ у футбольному плані, зокрема – в бізнесі, пішов далеко вперед. Динамо ж залишилося ще в кінці 90-х – і це не може позитивно впливати на команду. Потрібен новий менеджмент, бо риба гниє з голови.
Мені дуже не подобається власник Динамо – це по-друге. Маю на увазі не людські якості, а той рівень, на якому він перебуває. Найкращі роки братів Суркісів залишилися в минулому. Зараз вони перебувають в стані згасання життєвої енергії, а це впливає на бізнес. Порядок ведення справ в бізнесі впливає на всі ланки менеджменту команди. Такий власник і такий менджмент, на мою думку, не може правильно мотивувати і заряджати команду на успіх. Знаю про безліч проблем, які є в Динамо.
Команда заграє тільки тоді, коли зміниться власник. А поки цього не сталося, я не очікую від Динамо нічого. Буде Хацкевич, Ребров чи хтось інший – справа не в традиціях, а в реаліях часу. Футбол просунувся вперед настільки! Дивлюся матч Борусія – Реал, які там швидкості, які тактики! Гра розвинулася до того, що тренери дають установки, прикривши рот долонями – аби розвідувальні групи суперників нічого не зрозуміли. А в нас – усе зрозуміло, доступно і примітивно.
– Радіти з перемоги над Партизаном не варто?
– Кого ми обігруємо? Скен-дер-беу… Я взагалі не знав про існування такої команди. Чим пишатися? Якою перемогою? Над напівдворовою командою?
– Ви часто їздите із концертами у прифронтову зону. Динамо ж відмовилося їхати на матч у Маріуполь…
– Я ж кажу – риба гниє з голови. Не бачу жодних проблем у тому, щоб поїхати і зіграти в Маріуполі. Я там був неодноразово. Там нормальні заходи безпеки. Зважаючи на кіпіш, яким обріс цей матч, думаю, що безпека була б організована на найвищому рівні.
«Випив би склянку соку із Степаненком»
– З ким із динамівців ви на зв’язку?
– Трішки знайомий з Андрієм Ярмоленком. Тепер я, як то кажуть, з дитинства за Борусію (Усміхається). В цьому році готували з УПЛ один прикольний проект, де мав взяти участь і Ярмоленко. Але стосунки між Динамо і Шахтарем настільки неправильні, що нічого не вдалося.
– Що саме ви планували?
– Хотіли зняти відео, яке б стало промороликом Суперкубка України. Історія про супергероїв, у якій мали засвітитися по одному лідеру Динамо і Шахтаря, а також відомі вболівальники цих команд. Ми збиралися несподівано приїхати у костюмах супергероїв в один із дитячих клубів, зіграти з ними матч, а потім зняти маски, щоб дітвора була приємно шокована присутністю кумирів. Думаю, емоції від такого перфоменсу зашкалювали б. Але, але… Банально не домовилися – виникли якісь міжусобиці.
– Тож вам довелося чеканити м’яч самотужки…
– Саме так. Непогано виходило? Ну, я трохи граю у футбол. Іноді – у складі команди Маестро, але для цього не завжди є можливість. Зараз катастрофічно бракує часу на спорт. У своєму щільному графіку вирізаю від сили якусь годину, аби побігати у футбол. Період такий, що не до футболу. Але я закоханий у цю гру з дитинства.
– Ярмоленко – шанувальник вашої творчості?
– Насправді, я узагалі не знаю, що він слухає (Усміхається). Шанувальник моєї творчості – це Роман Зозуля. Ми з Ромчиком у дуже гарних товариських стосунках. Він приходив на мої концерти у Дніпрі. Зозуля – дуже порядна людина. Йому довелося пережити складний період в Іспанії – я переживав це разом із ним, хвилювався за нього. Роман – патріот, переймається долею своєї країни. Про людей розповідають хороше, погане, але є конкретні справи, які найкраще про них засвідчують. Зозуля купує для армії бронежилети, допомагає у госпіталях. Не автомати, зауважте, купує, а засоби, які б допомогли нашим хлопцям залишитися живими і здоровими. Бажаю Ромчику уникати травм, щоб гра йшла якнайкраще. Знаю, що за Альбасете він вже забиває і роздає гольові передачі. Все супер!
– Ви потрапили у скандал, коли в один ряд із Сталіним та Гітлером поставили Бандеру. Якою була реакція Зозулі?
– Усі мене неправильно зрозуміли. Сенс полягав у тому, що є три сторони конфлікту. Тут ніхто не збирався приміряти їх один до одного. Є тисячі людей, які впевнені, що Гітлер мав рацію. Є тисячі людей, які впевнені, що Сталін мав рацію. Є тисячі людей, які впевнені, що Бандера був абсолютно правий. Але мова йшла про те, що під час Другої світової були три сильні персони, і були артисти, яким абсолютно пох*р, перед ким виступати – Гітлером, Сталіним чи Бандерою. Ці слова перекрутили, а мене – демонізували. Навіть на Вікіпедії чувак написав, що я прирівняв Бандеру до Сталіна та Гітлера. Можливо я навів неправильний приклад, але якби всі люди на планеті були ідеальні, то кіно б знімали без дублів.
У нас в країні люблять перекручувати. Відверто кажучи, я розумію, що це була заказуха. Настільки систематично це з’явилося на всіх сайтах в один час! Травили Івана Дорна. Я написав неугодний пост про нашу владу і мене одразу – під один гребінець. А людям що? Їм вирвали шматок фрази із контексту, вони прочитали і зробили неправильні висновки.
Нещодавно ми виступали у Фастові на дні міста. Підходить жінка до нашого діджея: «А хто це сьогодні виступає?» Він: «Ярмак виступає». Вона: «Це той, що за Росію?!» Люди чули дзвін, але не знають, де він. Це свідчить про низький рівень розвитку нашої свідомості та інтелекту. Не прийнято розбиратися в суті питання. Ну що ж, будемо далі жити, як дебіли.
– Якщо не враховувати Ярмоленка і Зозулю, то з яким футболістом ви б залюбки пропустили по чарці віскі і порозмовляли про сенс життя?
– Бажано, щоб наші футболісти не пропускали по чарці віскі (Сміється). Якщо вже на те пішло, то я б випив склянку соку із Тарасом Степаненком. Це дуже ерудована людина. На мою думку, їхній конфлікт із Ярмоленком виріс на порожньому місці – суто емоції. Я радий, що ця тема вже закрита.
– Думаєте, вони пробачили один одного?
– Не вірю. Це помітно навіть по погляду. Осадочек остался.
«Це ж так прикольно: пробухувати купу грошей»
– Що вам не подобається у сучасних футболістах? Донедавна вони заробляли дофіга бабла і, складалося враження, відірвалися від реальності…
– От це мені якраз і не подобається. Невідповідність зарплати і виконаної роботи. Розкажу з власного досвіду. У дитинстві я займався футболом, і дуже багато моїх друзів по команді надалі грали в ФК Львів, Севастополі тощо. Тобі 18 років, приходиш у Севастополь, виписують зарплату 5 тисяч доларів. А вони – з бідних сімей. Таких грошей ніколи не бачили. І що далі? Звичайно, починають висіти по клубах, вилітати о третій годині ночі в Туреччину і замовляти повій. Кажу це відверто.
Втрачається концентрація – хлопці ведуться на спокуси. А футбол – це не тільки гра на полі. Це гра по житті: тренування, турбота про власне здоров’я і так далі. Артем Мілевський споїв ціле поколіня Динамо. Тьома – гарна людина, відверта, щедра. Але його рок-н-рольний стиль життя згубно вплинув на молоде покоління київського Динамо. Це ж так прикольно: заходити в клуб, сідати за найкращі місця і пробухувати купу грошей. Але це не має нічого спільного з футболом.
Молодь Динамо з того часу так і почала рости – це помітно. Вони такий стиль життя сприйняли за істину. І в Шахтарі ситуація трапилася – згадайте «Звони Ринату». На досвіді Мілевського можна повчитися: що потрібно робити, а чого не варто. Як гарно розпочати кар’єру, а закінчувати у незрозумілому клубі.
– Ще одна цікава тема: переїзд українських футболістів у чемпіонат Росії під час війни.
– Кожен вирішує для себе сам, залежно від того, як сприймає цю ситуацію. Я б не поїхав туди. Але в кожної людини – свої таргани у голові. Краще якось перебитися іншими варіантами, тому що не той час узагалі. Можливо, у Росії є якісь клуби, де адекватна атмосфера і адекватне розуміння ситуації. Не думаю, що там усі з глузду з’їхали. Знаю нормальних росіян.
От як я можу казати щось погане про росіянина Noize MC, якщо людину стільки років дзьобали за те, що він виступив у Львові з українським прапором. Його запитали: «От скажіть зараз, після того, як вам скасовували тури, як ви вважаєте?» Він відповів: «Я вважаю, що Крим забрали незаконно». Як я таку людину можу не поважати? Можливо, там є тренери, які вважають аналогічно. Тобто, потрібно враховувати безліч факторів, перш ніж дати оцінку: «От він – г*ндон».
Пригадуєте, як пранкери телефонували Маркевичу і пропонували очолити збірну Росії? Він відповів правильно: «Не той час узагалі. Не зараз – так точно». Толерантно, не нахамивши. Мені здається, це сильна і правильна позиція.
«Зробили перерву на «перекур», а «Родичі» повиймали ножі»
– Ви погодилися стати амбасадором УПЛ. Але це також політика – інтриги, скандали, поділ сфер впливу, «люди Суркіса», «люди Ахметова»…
– Я не вникаю у їхні сфери впливу. Не хочу брати участь у їхніх розбірках. Я буду робити все для того, щоб людей на стадіонах було більше, щоб футбол в Україні розвивався, щоб діти брали приклад із правильних людей і вчинків. А ви там собі хоч перестріляйтеся.
Після спілкування із Генінсоном у мене склалося про нього позитивне враження. Він – людина професіональна, а це найголовніше. Те, що репера Ярмака запросили стати амбасадором, свідчить: президент УПЛ розуміє, що відбувається у сучасному світі. Бо скільки можна цієї шароварщини? Вона нікому не цікава. От є ONUKA – гарне, гармонійне поєднання української культури та електронної музики. Це потрібно розуміти. Але в нас у футболі все настільки примітивно…
У мене нещодавно брала інтерв’ю прес-служба київського Динамо. Там про це ніхто не знає, окрім тих хлопців, які спілкувалися зі мною і які з дитинства вболівають за Динамо, хочуть щось розвивати. Це дуже показовий приклад того, коли менеджмент не відповідає вимогам реального часу.
– Над якими конкретними завданнями працюєте в якості амбасадора?
– Музика та ідеологія. Нам всім потрібно об’єднуватись – у музиці, футболі, хокеї, баскетболі, футзалі. Скрізь погано. Криза в країні, грошей не вистачає, люди не приходять на стадіони. Чому в нас розвалилися безліч клубів? Тому що ніхто не займався адекватною економікою: як потрібно працювати, скільки вболівальників повинно приходити на стадіон, які трансфери потрібно провернути… Безліч аспектів.
Натомість, був багатий дядько, який каже: «Хочу футбольний клуб». А потім цього дядька притисли після Майдану, гроші закінчилися і клуб розвалився. Так далеко не зайдемо – потрібна система. Шахтар – ідеальний приклад в українському футболі, як усе повинно працювати. Ця система працює і заробляє. Днями «гірники» грали проти Ман Сіті, їм протистояв Фернандінью. Шахтар багато років продає найкращих своїх футболістів, але при цьому не грає гірше. Чому? Бо працює механізм.
Моє завдання просте – популяризація футболу. Що більше людей приходитимуть на матчі, то краще почуватимуться футбольні клуби. А почуватимуться краще, отже, зможуть купувати солідніших гравців. Банальна економіка.
Мені хочеться ходити на футбол. Але при цьому хочеться, щоб гравці твоєї команди всю душу віддавали на полі. Ти ж навіть посварився з дружиною, щоб замість театру піти з друзями на футбол, а футболісти стоять, як вкопані, і не грають. От була днями історія з Карпатами. Я розумію позицію львівських ультрас. Методи у них, можливо, не ті, але якщо назвався футбольним хуліганом – хулігань. Ці люди не казатимуть гравцям: «Ая-я-й, ви такі нечемні хлопчики».
– У вас багато друзів серед ультрас?
– Так. В основному це представники столичних «Родичів», а також із Дніпра та Львова. Єдине, що мені незрозуміле у хуліганстві, і я про це запитував у пацанів з «Родичів»… Динамо перемогло Шахтар у фіналі Кубка України, всі вибігли на поле і розпочали ламати ворота, різати сітку. «Якщо для вас ця команда є життям, якщо ви так за неї вболіваєте, то стадіон – ваш дім, – кажу. – Ви повинні його берегти, а не бити і ламати. Ви перші повинні знімати тих, хто це робить, і давати лящів». Навіть коли трощать чужий стадіон – мені це незрозуміло.
Був стадіон у Борисполі. Там так важко збирали гроші, щоб встановити пластикові крісла. І от, пригадую, коли Борисфен зіграв із Динамо внічию 2:2, ультрас як почали ці крісла ламати! Ці дії не призводять ні до чого хорошого. Якийсь такий бунт, після якого Бориспіль ще 5 років буде без крісел. Рок-н-рол на ланцюг не посадиш, але мають існувати якісь рамки, кодекс честі. Зараз серед ультрас багато малоліток, які навіть не розуміють, для чого вони там. Приходять, бо це модно і можна з кимось «помахатись».
– «Родичі» порушили загальноукраїнське перемир’я серед фанатів…
– Так, я чув про це. Але ще не мав нагоди поспілкуватися із їхніми лідерами. Тому не знаю всіх нюансів. «Родичі» завжди виділялися своїм бунтарським норовом. Якось знімав із ними кліп «Мой город». Зробили перерву на «перекур», а вони повиймали ножі (Сміється).